Земельне протистояння у Старій Ягільниці: на шальках терезів має переважити здоровий глузд

Із Богданом Юрковим, приватним підприємцем-аграрієм зі Старої Ягільниці, ми знайомі вже більше двох десятків літ. Він та його сім’я доволі працелюбні, чесні та справедливі люди. У селі Богдан Павлович користується авторитетом. Мабуть через ці якості окремі місцеві жителі довірили йому свої земельні паї, які він обробляє, сплачуючи достойну орендну плату. Цьогоріч у господарстві Юркова земельний банк збільшився. Чого здавалося б ще хотіти: трудися та вирощуй урожай. Але…
                Нещодавно пан Богдан зателефонував мені та попросив допомоги, точніше попросив провести об’єктивне журналістське розслідування. У чому полягає суть питання?
                У кінці 2015 року до Юркова прийшли жителі Старої Ягільниці Надія Вовк, Василь Фортельний, Василь Чорний та Іванна Тимофтей з проханням укласти договір на оренду їхніх земельних ділянок. На той час ці землі обробляло ПАП «Довіра». Люди знали, що у них 20 грудня 2017 року закінчується термін дії договору оренди паїв із зазначеним господарством та вирішили передати їх у користування іншому орендарю, тобто Богдану Юркову. Селяни уповноважили нового орендаря, як це передбачено чинним законодавством, повідомити директора ПАП «Довіра» Олега Войцишина про припинення подальшої співпраці, а також оформити необхідні документи на право користування їхніми землями. Богдан Юрків звернувся до відділу Держгеокадастру у Чортківському районі за інформацією про реєстрацію договорів оренди землі між ПАП «Довіра» та вищезазначеними особами. Коли йому видали довідку, стало відомо, що договори оренди землі Василя Чорного та Іванни Тимофтей не були зареєстровані взагалі, а Василя Фортельного та Надії Вовк зареєстровані до 20 грудня 2016 року. Для Богдана Юркова це стало підставою укласти свої договори оренди з людьми та зареєструвати їх у встановленому порядку. Після цих процедур Юрків попрямував до контори ПАП «Довіра» у Старій Ягільниці, де у них відбулася розмова із Олегом Войцишином. Останній про добровільну передачу цих чотирьох земельних ділянок не хотів навіть слухати. Сказав, що із реєстрацією виникла помилка, він у цьому розбереться і тоді прийматиме рішення. Не вдалося вирішити це питання підчас наступної зустрічі. Коли Богдан Юрків зустрівся із паном Олегом втретє, той повідомив, що землі не віддаватиме, бо у них, мовляв, є чинні договори оренди із цими людьми. Представлені Юркову договори викликали у нього підозру. Бо як, наприклад, можна було вірити у правомочність документу Надії Вовк, якщо графа терміну дії договору була замальована коректором і замість цифри «чотири роки» написано «десять». Договір, як каже Богдан Юрків, був явно підробленим.
                Пооббивавши неодноразово пороги кабінету директора ПАП «Довіра», пан Юрків так і не зміг подолати спротив  і до обробітку землі навесні 2016 року не приступив. Водночас він звернувся до регіонального земельно-кадастрового центру «Галицькі землі» з проханням виділити йому передані в оренду паї, як мовиться, в натурі. Спеціалісти центру роботу виконали, позначивши земельні ділянки межовими знаками. Юрків сподівався, що після збору урожаю пан Войцишин не стане обробляти землю, яка йому не належить. Однак у серпні 2017 року на Богдана Юркова чекав неприємний сюрприз. Під час його відсутності трактористи ПАП «Довіра», під покровом ночі, продискували угіддя повністю, поламали межові позначки та засіяли вже виміряні землі озимим ріпаком. Передувала цьому ще одна конфліктна ситуація, коли при спробі обробити ці землі втрутилися пайовики разом з Юрковим та заборонили це зробити. Тоді керівництво ПАП «Довіра» повідомило поліцію, що у них відбувається рейдерське захоплення «приватної власності» господарства. Приїжджала оперативна група, розбиралися на місці в обставинах. На цьому все й обійшлося. Натомість, коли ПАП «Довіра» самовільно засіяло землю, яка не є їхньою «приватною власністю», до поліції не звертався ніхто і рейдерського захоплення начебто не відбулося!?
                Після цих подій земельне протистояння у Старій Ягільниці ступило, як мовиться, на кульмінаційну площину. Розпочалися судові баталії з ініціативи ПАП «Довіра». Предметом спору є правомочність договорів оренди землі. Богдан Юрків стверджує, що з цими питаннями все зрозуміло й без судів. Найперше тому, що люди вже визначилися з ким працювати далі. Наступне, це абсолютно чітка ясність, що договори оренди землі між ПАП «Довіра» та жителями Старої Ягільниці закінчуються 20 грудня цього року. Кожний із пайовиків вільний у праві вибору: або обробляти землю одноосібно, або віддати в оренду користувачу, який запропонує кращі умови та більшу орендну плату від попереднього орендаря. На даний час пан Юрків виплачує за один пай більше, ніж ПАП «Довіра». Крім того, підприємець доставляє зерно у зашитих мішках до помешкань односельців власним транспортом, або платить, за потребою, грошима. Безумовно, що такий варіант є ліпше прийнятний для пайовиків.
                З метою кращого вивчення обставин мені довелося поспілкуватися із Надією Вовк, Василем Фортельним, Іванною Тимофтей та іншими жителями Старої Ягільниці. В основному це люди доволі поважного віку, які усе своє життя трудилися у місцевому колгоспі. Серед усіх респондентів мене найбільше зацікавила розповідь Іванни Тимофтей, чи не найстаршої за віком серед присутніх. Жінка, утираючи сльози, розповідала, що із ПАП «Довіра» не підписувала договору продовження оренди землі. Каже, що її підпис підробили про що вона й повідомила поліцію. Спеціалісти почеркознавчої експертизи цей факт підтвердили.  Тепер слово за судом, який має встановити справедливість.
                Загалом у Старій Ягільниці зараз ситуація не проста. Село, можна сказати, поділилося навпіл. Одні залишаються із своїми наділами у ПАП «Довіра», інші ж виходять. Ті, хто не бажає зоставатися із паном Войцишином скаржаться, що він припинив їм виплату орендної плати за 2017 рік, хоч землею й користувався. Є нарікання й іншого штибу. Приміром, людям, які хочуть працювати одноосібно та орендарям на взірець Юркова землю виділяють в урочищі Мочари, тобто там, де вона менш придатна для сільськогосподарського використання через постійні підтоплення. Жаліються люди й на дороги у селі та під’їзди до нього. На їхню точу зору за стільки часу господарювання ПАП «Довіра» вже давно могло б  відремонтувати дорогу до Старої Ягільниці через Шульганівку, тим паче, що у Шульганівці воно також орендує земельні паї. Бажає кращого саме ставлення керівництва ПАП «Довіра» до орендодавців, і ще, і ще, і ще…
                З метою об’єктивного висвітлення цієї резонансної справи я звернувся за коментарями до директора ПАП «Довіра» Олега Войцишина. Відповісти на них погодився і пан Олег, і його дружина Роксолана, юрист за спеціальністю, яка допомагає чоловікові у господарюванні. Почнемо з того, що пан Олег повернувся до господарства після того як важко захворів його батько – Іван Адольфович Войцишин, багаторічний керівник колгоспу ім. Шевченка у Старій Ягільниці, а опісля ПАП «Довіра». Олег Іванович лікар-травматолог за фахом. У Київському вузі здобув другу вищу освіту. Коли його батька не стало він обійняв посаду директора крупного  підприємства, яке орендує близько семи тисяч сільськогосподарських земель у Чортківському та сусідніх районах. Спочатку було важкувато, проте згодом освоївся та почав розбудовувати господарство. За короткий час побудував елеватор, складські приміщення тощо. У період міжсезоння у господарстві працює близько 150 працівників, яким вчасно виплачується заробітна плата. Сплачуються у повному обсязі податки та інші відрахування.
                Подружжя Войцишиних переконані, що зазначена ситуація у селі сталася внаслідок так званого перехідного періоду, коли у господарстві помінялися очільники. Якраз цим і скористалися недоброзичливці, які почали поширювати поміж жителів села провокаційну інформацію, що начебто молодий Войцишин невдовзі продасть корпоративні права ПАП «Довіра» котромусь із латифундистів, а сам знову поїде до Києва. Інформація не підтвердилася, проте пропаганда зробила своє діло: від ПАП «Довіра» розпочався відтік пайовиків, які заздалегідь повідомляли нового директора, що договори оренди з ним не продовжуватимуть. Ймовірно, що хтось справді був зацікавлений у розхитуванні  й без того неординарної ситуації, коли новий керівник тільки-но «входив у колію».  Можливо також, що окремі особи розраховували на те, що Олег Іванович не справиться з роботою, господарство розпадеться, мов картковий будиночок, у селі настане хаос під час якого можна урвати ласі шматки землі, яка, до речі, у Старій Ягільниці є доволі родючою. На щастя цього не сталося, проте люди з різних причин співпрацю з ПАП «Довіра» припинили.
                Пан Олег наголошує, що він нікого не затримуватиме. Хоче людина від нього йти – будь ласка. Однак все має відбуватися у рамках закону. Якщо договір оренди землі ще не втратив свою чинність, то орендатор має право обробляти цю землю. Усі теперішні договори укладав з людьми ще покійний Іван Войцишин у 2007 році на десятирічний період. У кого на той час не було відповідних документів, уклав договір трохи пізніше. Орендна плата передбачалася у розмірі півтори відсотка, потім не менше трьох відсотків від вартості нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. За орієнтовними підрахунками за середній розмір паю (три гектари) мали заплатити сім центнерів зерна або ж провести розрахунки у грошовому еквіваленті. Тепер пайовики ПАП «Довіра» у Старій Ягільниці отримують  1400 кг. зерна та мішок цукру. Є рішення видавати два мішки цукру. Тобто виплати збільшилися ще на два відсотки.
                «Юрків та інші землекористувачі, - каже Олег Войцишин, - уважно стежать за тим як ми розраховуємося з людьми за оренду земельних наділів. Спочатку вони нічого не пропонують самостійно, а лиш декларують збільшення орендної плати після нас. Крім того, я фізично не встигаю поспілкуватися з кожним як ото робить Юрків, - зазначає пан Олег, - проте двері мого кабінету відкриті постійно: приходьте та вносьте пропозиції».
                Випадок із підписом на договорі Іванни Тимофтей пояснюється тим, що за неї цей договір підписав її син, строком на… 20 років, а сама жінка у розмові з Олегом Войцишиним сказала, що жодних претензій до ПАП «Довіра» не має, проте Юрків сам до неї періодично приходив та пропонував більшу орендну плату. Хто каже правду, а хто ні не одразу визначиш.
                «Ми зобов’язані виплатити людям орендну плату, - продовжує розмову Олег Іванович,- у листопаді-грудні розрахуємося з кожним пайовиком відповідно до умов договору». Аграрій має намір побудувати у селі пам’ятник героям Небесної Сотні, сприяти, по можливості, у ремонті шляхів тощо. Стверджує, що ніхто не пошкодує, якщо залишиться із ПАП «Довіра» далі. Відкидає він також звинувачення на свою адресу нібито одноосібникам виділять землі для обробітку у Мочарах та інших малопридатних для цього місцях. Хочеться вірити у відвертість пана Войцишина.
                Я не беруся бути арбітром у цих земельних суперечках, позаяк це прерогатива винятково фахівців-землевпорядників та юристів. Висновки з цього приводу мають робити й самі жителі Старої Ягільниці, які там мешкають, працюють та мають з орендарями відповідні правовідносини. Кому як не їм розпоряджатися своєю власністю. Від себе додам, що у вищезазначеному земельному протистоянні на шальках терезів має переважити здоровий глузд.


                                                                                                              Михайло Опиханий

Жителі "ДНР " починають прозрівати


Колись процвітаюче велике місто терористи перетворили в провінційний шахтарський населений пункт Мешканці окупованого Донецька усвідомили, що в розрусі на сході України винні бойовики так званої "ДНР", а не українські військові. Про це пише видання "Сегодня". 
Місцеві жителі заявляють про те, що колись процвітаюче велике місто терористи перетворили в провінційний шахтарський населений пункт. 
"Нас знищує не Україна, як нам намагаються нав'язати, а самі бойовики цієї самої "ДНР"! За три роки наше місто розграбували, розпиляли на метал, зруйнували, змусили людей покинути свої будинки. По телевізору тільки й говорять, мовляв, Україна винна, що у нас процвітання все ніяк не настане. Шахтні двори ломляться від вугілля, який нікуди продати. Гірники зарплати не бачили кілька місяців. А адже три роки тому нам говорили, що саме Євросоюз прийде і закриє всі наші шахти. У підсумку "діра" і закрила. У Горлівці та Єнакієвому взагалі жодна шахта не працює. Дожили!" – висловила свою думку мешканка Донецька Катерина. 
За словами місцевих жителів, "ДНР" не може вести зовнішньоекономічну діяльність, а надії на допомогу Росії звелися до нуля. В окупованому місті складно придбати навіть продукти харчування, а ціни на їжу значно підвищилися, порівняно з минулими часами. 
"Росія постачає сюди заморожене м'ясо, яке після розморожування втрачає 30 відсотків своєї ваги, а весь лід оплачуємо ми, покупці. І дивні на смак продукти, які їсти неможливо. А знаєте, що найцікавіше? Місцеві виробники хоч сто разів назвуть себе "ДНР", але торгівля з росіянами відбувається тільки за українським документам. Хто хоче вести справи з так званим "законам ДНР", робить це через Осетію, яка визнана Росією. У результаті товар стає набагато дорожче, ніж був, і продати його важче. Три роки тому, як виявилося, ми дуже легко жили – якщо порівнювати з нинішнім станом справ", – повідомив донеччанин В'ячеслав. 
Нагадаємо, Захарченко нарешті визнав Амвросіївка і Донецьк окупованими територіями.

«АБРИКОСИ ДОНБАСУ», АБО ЯК МЕШКАНЦІ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ НЕЗАЛЕЖНО ВІД СТАВЛЕННЯ ДО «РУССКОГО МИРА» СТАЮТЬ ЖЕРТВАМИ БАНДИТІВ, ЩО ДОРВАЛИСЯ ДО ВЛАДИ


«ДЕ У ВАШИХ МІСТАХ «ХУНТА», «УКРОПИ», «БАНДЕРІВЦІ», ДЕ?
НЕМАЄ ЇХ! ВАС ВБИВАЮТЬ ВАШІ ВИЗВОЛИТЕЛІ-РОСІЯНИ, ПРИСУТНІСТЬ ЯКИХ ПРИХОВУЄТЬСЯ, «КОЗАКИ», ДОНСЬКІ ТА МІСЦЕВІ, КОТРІ РАЗОМ З АВТОМАТОМ ОТРИМАЛИ ІНДУЛЬГЕНЦІЮ НА ВБИВСТВА»
Емблема «ДНР» для багатьох означає вбивства та правовий нігілізм
Нині в «генеральній прокуратурі «ЛНР» триває розслідування, від якого волосся стає дибки. Встановлено факти, що «новоросские» козацькі загони «народної самооборони», які ми називаємо терористичними угрупованнями, живцем розчленовували людей, закопували в землю, катували, ґвалтували і навіть ще живих спалювали
Злочини та способи їх вчинення вражають цинізмом й неймовірною жорстокістю. Дивлячись на те, як поводяться ці особини, неможливо назвати їх звірами, адже звірі бувають гуманніші...
Кого вони вбивали? Жінок, літніх людей, підприємців, звичайних перехожих, які трапилися на очі, навіть таких же, як вони самі. 
Соцмережі, де спілкуються ті, які вважають себе «новоросами», справжніми православними, руськолюбними людьми, заповнені оголошеннями про зникнення жінок, дітей, чоловіків... 
У річках та озерах спливають трупи, а «правоохоронці» «л-днр» розкривають у ході слідства могильники, де знаходять обгорілі кістки. Все це на «звільненій» від України території. Там немає бандерівців та хунти. Тільки «свої».
«Ви, знаєте, я ненавиділа вас. Ви писали погано про народну самооборону «ЛНР», російських військових. Але ж вони нас захищали. Ми їм вірили, допомагали, годували, молилися за них, — пише мені землячка з Червонопартизанська. — Так, у місті говорили про те, що забирають машини. Але в мене не було машини, і я в це не вірила. Казали, що це «укри». Я не запитувала себе, як вони потрапили в наш вільний край, у звільнене та заповнене військовими РФ та «армією ЛНР» місто. Казали, що зникають люди.
Але ж не мої близькі. Я все виправдовувала й нічому не вірила, бо мене це не стосувалося. Пенсію не платять — винна Україна. Ліків немає — не привезла Україна. Це зараз до мене дійшло, як же вона могла заплатити і привезти, якщо банки розграбували. 
Як прийшло усвідомлення? Ні, не через ваші розповіді. Я з ними сперечалася, вважала їх пропагандою, образою наших захисників. ...
У мене зникла племінниця. Пішла по дитину в дитсадок і зникла. Ій 23 роки. Вона тендітна, красива, тоненька. Як промінчик світла. Я не пишу «була». Ми чекаємо. Ми не віримо в те, що... Ну, ви розумієте. Ми її шукаємо. І боляче чути, як тепер нам кажуть: «Вона втекла до укропів або до коханця». 
Ось тільки викрасти її ЗСУ не могли. У Червонопартизанську немає ні ЗСУ, ні НАТО. Тільки російські війська, комендатура «ЛНР» і «наші хлопці», козаки...»
На Донбасі дуже мало людей живуть у масштабі країни, міста, суспільства. Вони існують у своєму закритому світі, де є тільки телевізор та страх. Можливо, це вплив роботи в тісних колективах, темних виробках, де начальник ділянки — мати, батько та Бог.
Я не знаю, чому так. Чому деяким людям болить весь Донбас і вся Україна, а деяким не болить машина сусіда, припаркована на газоні? Дивно, але все це сприймається нормально, аби гірше не було.
...Вулицею Циганкова міста Свердловська йшла бліда дівчина. Вона жадібно дихала весняним повітрям, сповненим ніжного аромату розквітлих абрикос. Терла руки, на яких виднілися фіолетово-сині сліди від мотузки, що довго стискала її шкіру. Вона йшла повільно. Посміхалася квітучим гілкам. Підставляла обличчя під сонячні промені. По щоках текли сльози. Люди озиралися на неї, здивовано знизуючи плечима, — божевільна. Зараз багато бродить таких блаженних, відсторонених, несповна розуму. Люди від них відвертаються. Вони розуміють, що це, найімовірніше, жертви насильства, тортур. Але краще не думати про це. Це їх не стосується. Дівчина зробила ще кілька кроків, і раптом пролунав вибух.
Потім у зведеннях «МВС ЛНР» напишуть коротко: «По вулиці Циганкова стався вибух, у результаті якого було виявлено труп гр. А.Л, 1980 р.н., що проживає в м. Свердловськ, з осколковими пораненнями та ампутацією кінцівок. На руках є сліди мотузки».
З інформації, переданої мені людиною, що має відношення до слідства, випливає, що дівчину викрали в місті. Довго тримали і ґвалтували. Щоб приховати сліди насильства, тортур, катувань, їй межи ноги прив’язали гранату. Вона зробила стільки кроків, наскільки вистачило мотузки, яку тримали її вбивці, щоб убезпечити себе.
Гранату дівчині закладав той, хто викрав її з родини — корінний житель Свердловська, член незаконного збройного формування «РИМ» із позивним «Чечен»...
Вона йшла і знала, що помре. Кожен її крок був прощанням із життям, рідними, коханими, можливо, дитиною. Кожен її крок, кожен день, прожитий у неволі й насильстві, як і її смерть — на тих, хто покликав «визволителів», «русский мир», на тих, хто піддався пропаганді, хто створював і створює цю пропаганду, на тих, хто труситься від страху, очікуючи обіцяних Кисельовим міфічних «бендерівців» й виправдовуючи злочини сучасних фашистів...
...Ця стаття не для українців. Вони й так співпереживають, плачуть, моляться, леденіють від усвідомлення того, що відбувається. Навіть не знаючи подробиць. Ця стаття для тих, хто «новоросія», «громадяни л-днр», путінолюби, ватники, а точніше — ідіоти.
Де у ваших містах «хунта», «укропи», «бандерівці», де? Немає їх!
Вас вбивають ваші визволителі-росіяни, присутність яких приховується, «козаки», донські та місцеві, котрі разом з автоматом отримали індульгенцію на вбивства.
То хто ж «фашисти»? Хто? Мовчите? Мовчите, жителі Донбасу! Ви й це виправдовуєте, вірно?! Бо ми, ті, хто пише та плаче над спільною бідою, що прийшла в наш дім, ми ж «укропівські пропагандисти». Бо ж правда. Бо ж очі коле. Бо ви десь там, у собі, вже маєте інший страх.
— Тю, вона ж посміхалася, звідки я міг знати, що їй загрожує небезпека, — говорить один зі свідків. — Та й що я міг зробити, може, накоїла що. Я звідки знаю, за що її так. Вони — влада, їй видніше. Ці па-цани, вони ж у камуфляжі, вони ж за нас воювали. Може, вона «укропка»...
...А вона йшла між квітучими абрикосами. Знаєте, вони в нас на Донбасі всюди. Пишні, біло-рожеві, навесні накривають місто невагомим, прозорим сер¬панком, аж голова йде обертом від того п’янкого аромату.
Вона йшла й усміхалася. Вона знала, що їй залишилося жити кілька хвилин. Вона знала, що незабаром не бачитиме цього неба та цих абрикос. 
Але хіба ж можна стримати щасливу усмішку, дивлячись на квітучі абрикоси? Можливо, так само йшов Хрис тос на Голгофу. 
Можливо, так само байдуже йшли поряд його кати, смакуючи передчуття смерті й адреналіну від здійсненого розп’яття. Можливо, так само байдуже обабіч дороги стояли ті, хто виправдовував його страту. Можливо... Ми ніколи не дізнаємося, чи посміхався Він, ідучи на смерть, але я точно знаю, що вона усміхалася.
Абрикоси Донбасу! Ваші білі квіти схожі на янголів! Дякую, що були поряд із нею!
Олена СТЕПОВА


ДУМКА ПРАВНИКА
Голова Громадського центру «Мир, прогрес, права людини» імені Андрія Сахарова (м. Москва) Сергій Лукашевський:
— Чи зможуть діти в ОРДЛО жити за цивілізованими мірками? Молодь, яку навчають на тимчасово окупованих територіях України на прикладах «героїзму» «Мотороли» та «Гіві" чекає доля останнього радянського покоління, яке вирізнялося двоїстим ставленням до країни, ситуаціїв ній та образу її майбутнього. Це призвело до цілковитої пасивності, недовіри та невіри. 
Тому вже зараз необхідно зробити все можливе для збереження молоді Донбасу, яка перебуває в іншому інформаційному, цивільному, суспільно-політичному, економічному й навіть розважальному полі. 
Адже сьогоднішні школярі ОРДЛО через два-три роки долучаться до активного суспільно- політичного процесу. Тепер вони формують власні погляди. Є певний потік інформації та ідеологічних установок, які транслюють телебачення й вчителі в школах.
Водночас люди дедалі більше бачать, що потік не збігається з тим, що робиться навколо. На жаль, там є багато несправедливості: соціальної, майнової, судової. 
Але з дітьми нескінченно говорять про патріотизм, подвиги попередніх поколінь тощо. Суперечність наростає, і молодь дедалі більше буде охоплена соціальним невдоволенням. Дуже важливо, через які ідеологічні форми це невдоволення буде полегшено, якою мовою воно буде виражено. Мовою прав людини, мовою демократії чи примітивною мовою «грабуй награбоване»?




Чортків парадний енд – безпорадний.Чи Бердо приречене на занепад

        Бердо віддалене від центру на чотири кілометри, хоча за тарифікацією перевізника (АТП – 14162), від зупинки «центр» до кінцевої  5 км. 200 м.
Цю приписку можна зрозуміти, зважаючи на жахливий стан дороги до найвіддаленішої частини Чорткова.

Бердо з французької – гребінь ткацького верстата. Інше: гориста місцевість з глибокими ярами. Друге підходить, бо п’ять ярів із знаменитою Рудьковою балкою, роблять цій місцевості комплімент «малої швейцарії». Хоча, я думаю, Альпам треба помолодіти на декілька мільйонів років, щоб набути, тої живописності, яку маєм під боком і не поціновуєм.
Водночас, Бердо старше від Прадонтового Чарткова на п’ять з половиною тисяч літ, про що свідчить місцева викопна культура мальованої кераміки.
В зв’язку з перебоями автобусного сполучення «Іва-Бердо», запитую літню жінку Параскевію – Що ви думаєте про теперішню міську владу?
Відповідає: То, хвойда з манікюром при голодних дітях.
Інші… Пані Марія: «Мені шоб купити буханець хліба тре заплатити за дорогу, так як коштує той самий соціальний хліб»
На запитання чи почувають себе мешканцями міста? Іронічне – «Аякже! Кождий раз на вибори, як обіцєют зробити дорогу» каже пан Петро.
Молодиця Світлана: «Позавчора автобуса на 11,35 не було, то я себе «почувала», коли з дітьми через всьо місто йшла пішки. Навіть таксисти за 50 гривнів цією дорогою їхати не хочуть».
Уявляєте…?
Пів тисячі жителів і жодного, повторюю – жодного, діючого магазину, жодної аптеки. Була початкова школа й ту закрили.

ВівАт бардак, вівАт! Чи перепрошую, то вже тепер називається – 
ж и т и  п о  н о в о м у.

Що завтра будуть вирішувати на виконкомі?

ПРОЕКТ ПОРЯДКУ ДЕННОГО
засідання виконавчого комітету
Чортківської міської ради
26 липня 2017 року


1. Про проведення заходів по забезпеченню розвитку фізичної культури та спорту на території міста.

2. Про надання дозволу щодо залишення на постійне проживання в 
м. Чортків.

3. Про надання адресної грошової допомоги на поховання.

4. Про затвердження розпоряджень міського голови.

5. Про звільнення від оплати за тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів на території м. Чортків ФОП Гуменюк Надію Романівну.

6. Про присвоєння поштової адреси на садовий будинок в м. Чорткові по вул. Дачна, 96. Власник – гр. Саварин Володимир Зенонович.

7. Про присвоєння поштової адреси на житловий будинок, господарські будівлі та споруди в місті Чорткові по вул. Дмитра Байди Вишневецького,19, власник – гр. Цешковська Любов Анатоліївна.

8. Про присвоєння поштової адреси на житловий будинок, господарські будівлі та споруди в місті Чорткові по вул. Івана Сірка,43А, власник – гр. Фартушинська Ярослава Львівна.

9. Про присвоєння поштової адреси на житловий будинок в місті Чорткові по вул. Копичинецька, 39Б. власник – гр. Вислінська Ірина Петрівна.

10. Про присвоєння поштової адреси на житловий будинок, господарські будівлі та споруди в місті Чорткові по вул. Андрія Мельника, 16, власник – гр. Клим Петро Адамович.

11. Про присвоєння поштової адреси на житловий будинок, господарські будівлі та споруди в місті Чорткові по вул. Андрія Мельника, 16А, власник – гр. Басіста Лілія Йосипівна.

12. Про присвоєння поштової адреси на житловий будинок, господарські будівлі та споруди в місті Чорткові по вул. Залізнична,71/2, власник – гр. Сташинська Оксана Павлівна.
13. Про присвоєння поштової адреси на житловий будинок, господарські будівлі та споруди в місті Чорткові по вул. Залізнична,71/1, власник – гр. Пасемко Марія Іванівна.


14. Про надання дозволу ФОП Шуть Олені Валентинівні на розміщення зовнішньої реклами - штендера в м.Чортків по вул. Степана Бандери, 15.

15. Про надання дозволу ФОП Павлюку Руслану Михайловичу на розміщення зовнішньої реклами - штендера в м.Чортків по вул. Ринок,11.

16. Про надання дозволу ФОП Максимлюку Олександру Михайловичу на розміщення зовнішньої реклами - штендера в м.Чортків по вул. Степана Бандери,28А.

17. Про внесення змін в рішення від 27 квітня 2016 року № 178 «Про надання дозволу ФОП Царевич Д.Є. на розміщення зовнішньої реклами-штендера – 2 шт. в м. Чортків по вул. Степана Бандери,28 та по вул. Тараса Шевченка,72».

18. Про внесення змін в рішення від 25 травня 2016 року № 216 «Про надання дозволу ФОП Мазуренко Наталії Іллівні на розміщення зовнішньої реклами - штендера в м. Чортків по вул. Ринок,1А».


19. Про надання дозволу ФОП Обшарському Василю Михайловичу на розміщення зовнішньої реклами - штендера в м.Чортків по вул. Ринок,11.

20. Про надання дозволу ФОП Паладійчуку Тарасу Степановичу на розміщення зовнішньої реклами – штендера та рекламної вивіски в м.Чортків по вул. Степана Бандери,31.

21. Про надання дозволу ТОВ « Бетті Аїс Україна» на встановлення тимчасової споруди для ведення підприємницької діяльності (на літній період) по вул. Тараса Шевченка в місті Чорткові (біля площі Героїв Євро майдану)

22. Про продовження терміну дії договору оренди комунального майна з Акціонерним банком «Укргазбанк»

23. Про надання дозволу на укладення договору оренди елемента благоустрою по вул. Євгена Петрушевича між Чортківською міською радою та ФОП Галяс Лесею Вікторівною.

24. Про надання дозволу на укладення договору оренди елемента благоустрою по вул. Євгена Петрушевича між Чортківською міською радою та ФОП Данилевич Іваном Михайловичем.

25. Про надання дозволу на укладення договору оренди елемента благоустрою по вул. Євгена Петрушевича між Чортківською міською радою та ФОП Галяс Романом Михайловичем.

26. Про надання дозволу на укладення договору оренди елемента благоустрою по вул. Князя Володимира Великого між Чортківською міською радою та ФОП Романів Іваном Васильовичем.

27. Про надання дозволу на укладення договору оренди елемента благоустрою по вул. Князя Володимира Великого між Чортківською міською радою та ФОП Боднар Богданом Івановичем.


28. Про погодження місця для надання послуг у сфері організації відпочинку та розваг ДП «Дирекція пересувних циркових колективів України».

29. Про надання дозволу на розміщення місць автостоянок «таксі» по вулиці Ринок в місті Чорткові.

30. Про затвердження робочого проекту.

31. Про затвердження Додатку до Титульного списку №4 об’єктів вулично – шляхової мережі міста Чорткова по поточному ремонту на 2017 рік.

32. Про надання дозволу на реєстрацію транспортного засобу (ВУВКГ).

33. Про надання дозволу на реєстрацію транспортного засобу (ККП).

34. Про надання дозволу на реєстрацію транспортного засобу (ККП).

35. Про надання дозволу на реєстрацію транспортного засобу (ККП).

36. Про надання дозволу на зняття з реєстрації транспортного засобу (ВУВКГ).

Напишіть свою НОВИНУ

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *