Лист господаря-практика з далекого 1929 року.

Ось знайшов фотокопію листа свого прадіда до журналу "Сільский господар" який опублікували в далекому 1929 році.

Більшість проблем залишилися не вирішеними

Текст листа в оригінальній версії:

Листи господарів-практиків.

Біла дня 14. 14. 1929

ДАЙ БОЖЕ ЗДОРОВЛЯ ГОСПОДАРЮ — РЕДАКТОР!

Коли я вичитав що ви будете поміщувати листи господарів-пра ктиків, хочу на сю тему написати пару своїх слів. Як вибухла світова війна, пришилося мені переживати поза границями нашої Галичини. Чоловік вандрував по Тиролю, по Австрії, по Чехах, по Карпатах, по Мадярщині, по широшій Україні та приглядався життю й буттю інших народів. Я думав, що як по­верну домів, то я той наш пога­ний устрій господарки знищу до тла, а заведу новий. Та ба! До тепер змінив я мало і мало чим ріжнюся в господартсві. Так як бу­ло в мене перед війною, так є й тепер. Причини такі:

І. Ми не маємо добрих доріг, де можнаб їздити коровами як на Чехії.

II.         Ми провадимо господарку на сліпо без жадного знання, бо у нас нема господарських шкіл; викла­дів, що наші агрономи уладжують то лишень свідоміші слухають а темніші зовсім ні, бо що темному по світлі, коли він звик все в пив­ниці. Отож школи нам треба найскорше, бо школа помоглаби розу­міти ціль викладів.

III.        Нами ніхто не опікується, а держава не приходить нам з по­міччю, так як я бачив це на Чехах.

Ми не маємо фондів на поправу своїх господарств, не маємо ріль­ничих банків на сплату довготер­мінову. Векслевий кредит на 6-мі сячний речинець не є жадна поміч для господаря. Це хіба руїна.

IV.         Найгірше лихо є то, що ми ходимо одинцем і ми господарі не є зорганізовані. Всі професії мають свою організацію почавши від най­вищого урядника до найнищого шев­ця, лише ми ходимо одинцем. Тут початок нашої нужди: кождий хі­ба мені признає, що в неорганізіванім селі не можна навіть рова викопати і мишей винищити, бо оден тягне до ліса, а другий до біса.

Вивези на торг свиню, то з тебе різники сміються, а сусід просить щоб були ласкаві й купили за пів- дурно. Цеж ліцитація не торг. Маю досвід зі світової війни, що господарські продуки побили всі інчі. Як я перебував у Відні, то за кава­лок „комісьного“ (військового Ред.) хліба міняли золоті перстені, кульчики ітп.,

V.            Нас не поважають, не дають господарських прав, з нами не чи­сляться. Оттут вина нас самих. Нам треба собі це вибороти. Ми мусимо бути зорганізовані в господарські товариства, а кождий го­сподар мусить читати госпо­дарський часопис, щоби знав ціну своїх продуктів а не так, як дотепер питався Мошка по чому яйця, а почому збіжжа.

Отже треба закладати кружки „ Сіль­ського Господаря", копоеративи і бодай дрібно позичкової каси, бо то є оден вихід з нашого критич­ного положення. Як це зробимо, то вже про алькоголь і про інших во­рогів, котрі нам шкодять погово­римо опісля.

З поважанням

ПАВЛО ПРОВАЛЬНИЙ Селянин в БІЛІЙ к. Чорткова

Роман Провальний